Про Вас написали в пресі, але при цьому облили брудом, подали пов’язану з Вами інформацію в негативному світлі, спробували підірвати Вашу репутацію.

Як захистити себе в такій ситуації?

Одним із способів захисту Ваших прав є звернення до суду про захист честі, гідності, та ділової репутації та пред’явлення вимог про відшкодування шкоди, завданої внаслідок таких порушень.

Коло способів захисту є широким, при цьому неправильно обраний спосіб може стати причиною відмови у задоволені позову.

Більшість позовів пред’являються із вимогами про спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди..

При цьому, за вимогами чинного законодавства та усталеної практики можна виокремити такі основні способи захисту у цій категорії справ: спростування недостовірної інформації відповідно до ст. ч. 1 ст. 277 ЦК України, заборона поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права відповідно до ст. 278 ЦК України, зобов’язання надати можливість відповіді на поширену інформацію та/або власне тлумачення відповідно до ст. 37 ЗУ «Про пресу» , відшкодування матеріальної та моральної шкоди відповідно до ст.ст. 16, 23 ЦК України. Цей перелік не є вичерпним.

Відповідачами у  справі  про  захист  гідності,  честі  чи ділової  репутації  є  фізична  або  юридична особа,  яка поширила інформацію, а також автор цієї інформації.

Належним  відповідачем  у  разі   поширення   оспорюваної інформації  в  мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу  та  власник  веб-сайта.  Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайту вільним, належним  відповідачем є власник веб-сайту, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал,  оскільки  саме  він  створив технологічну  можливість  та  умови  для  поширення  недостовірної інформації.

Заява до суду повинна  містити наступне:

– відомості про те, в який спосіб була поширена інформація, що порушує особисті немайнові права позивача (заявника),

–  яка саме інформація  поширена відповідачем (відповідачами),  із зазначенням часу,  способу й осіб,  яким  така  інформація  повідомлена,

– інші обставини,  які мають юридичне значення,

– посилання на докази,  що підтверджують кожну з таких обставин,

–  а також зазначення  способу захисту, в який позивач бажає захистити своє порушене право.

Обов’язок  довести,  що  поширена інформація є достовірною,  покладається на відповідача, проте позивач має право подати   докази   недостовірності  поширеної  інформації.  Позивач повинен довести факт поширення інформації  відповідачем,  а  також те,  що  внаслідок  цього  було  порушено  його особисті немайнові права.

Для визначення підстав притягнення до відповідальності поширена інформація має відповідати таким основним критеріям: вона має бути недостовірною (тобто не відповідати дійсності), або може бути викладена неповно чи викривляти зміст відомостей про особу (розцінюється як недостовірна інформація), а також така інформація повинна бути негативною про особу.

Такж вирішуючи  питання  про  визнання  поширеної   інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з’ясовувати,  чи  є  вона  фактичним  твердженням,  чи   оціночним судженням.

Адже, не  є предметом судового захисту оціночні судження,  думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків,  які, будучи вираженням суб’єктивної думки і поглядів відповідача,  не можна перевірити на предмет їх  відповідності  дійсності  і спростувати.

Якщо суб’єктивну  думку висловлено в брутальній,  принизливій чи непристойній формі,  що  принижує  гідність,  честь  чи  ділову репутацію,   на   відповідача   може   бути   покладено  обов’язок відшкодувати моральну шкоду.

Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки, поширені у засобі масової інформації, принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона може скористатися наданим їй відповідним законом правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому ЗМІ з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм оцінку.

Необхідно пам’ятати, що не є зазіханням на честь і гідність особи, коли про неї поширюють правдиву інформацію, навіть, якщо вона стосується її приватного життя. У такому випадку може йти мова лише про порушення права на таємницю особистого життя.

Підставою для задоволення  позову,  є  сукупність  таких обставин:  а)  поширення інформації,  тобто доведення її до відома хоча б одній особі у  будь-який  спосіб;  б)  поширена  інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи,  тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності;  г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права,  тобто або завдає шкоди  відповідним  особистим  немайновим благам,  або  перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Для задоволення позову про стягненні моральної шкоди за приниження гідності, честі та ділової репутації фізичної особи, (позивач) має обов’язково довести суду в порядку Глави 5 Цивільного процесуального кодексу України (надалі – ЦПК) наступні факти:

–         наявність завданої моральної шкоди;

–         протиправність діяння заподіювача такої шкоди;

–         наявність причинного зв’язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини  останнього в її заподіянні;

–         обґрунтованість суми, якою позивач оцінює заподіяну йому шкоду.

  При поширенні недостовірної інформації стосовно приватного життя  публічних  осіб  вирішення  справ про захист їх гідності,  честі чи ділової репутації має свої  особливості.

У даних справах суди враховують міжнародні акти. По-перше, посилаються на рекомендації Резолюції 1165(1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність приватного життя, згідно з якою публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади, користуються державними ресурсами, а також ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті. А по-друге, керуються положеннями Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету міністрів Ради Європи, зокрема, статей 3,4,6, з яких вбачається, що, оскільки посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодились виставити себе на публічне політичне обговорення, вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у ЗМІ з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. У зв’язку з цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної  особи». Це правило поширюється і на членів сімей та близьких родичів публічних осіб.

По темі:

• Права журналіста та їх межі
• Кримінальна відповідальність за ст.364 КК України
• Як оспорити рішення ОТГ

 

 

 

Потрібна консультація адвоката? Не затягуйте з вирішенням проблем – телефонуйте 096-203-18-51. Інформація про вартість консультації та інших послуг