Можливість звільнення працівника за появу на роботі у нетверезому передбачена у п. 7 ст. 40 Кодексу законів про працю України, у якій зокрема зазначено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем у випадку появи працівника на роботі у нетверезому стані.
У випадку появи працівника на роботі у нетверезому стані часто проводять службове розслідування, щоб з’ясувати усі обставини появи працівника на роботі у такому стані, ступінь його вини, відповідні докази для обґрунтування позиції роботодавця щодо звільнення за п. 7 ст. 40 КЗпП .
Для такого службового розслідування на підприємстві може бути створена спеціальна комісія.
Працівники можуть бути звільнені з роботи за появу на роботі у нетверезому стані у будь-який час робочого дня, незалежно від того, чи були вони відсторонені від роботи, чи продовжували виконувати трудові обов’язки.
Нетверезий стан працівника може бути підтверджений:
- медичним висновком;
- іншими видами доказів (письмові, речові та електронні; висновки експертів; показання свідків).
Як правило, у таких випадках складають відповідний акт, який мають підписати свідки.
В акті зазначають обставини події, ознаки сп’яніння тощо, котрі свідки особисто спостерігали.
Зазначений акт варто скласти одразу після появи працівника у нетверезому стані.
Відповідно до чинного законодавства проведення медичного огляду з метою виявлення алкогольного за ініціативи керівництва підприємства можливе виключно у добровільному порядку.
У день появи на роботі у нетверезому працівник може відсторонюватися від роботи, для чого може бути виданий відповідний наказ (розпорядження) керівника підприємства.
До застосування дисциплінарного стягнення роботодавець повинен отримати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. У разі відмови працівника написати пояснювальну записку варто скласти акт про таку відмову.
Відповідно до ст. 148 КЗпП дисциплінарні стягнення, зокрема, і звільнення, за п. 7 ст. 40 КЗпП, можуть застосовуватися роботодавцем безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення та не пізніше ніж через шість місяців після вчинення проступку.
При достатності підстав, роботодавець може прийняти рішення про звільнення працівника за п. 7 ст. 40 КЗпП.
При цьому необхідно памятати про наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 40 КЗпП не можна звільняти працівника в період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці.
Відповідно до ч. 3 ст. 184 КЗпП не допускається звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років ― ч. 6 ст. 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю.
Роботодавець (керівник підприємства) видає наказ про звільнення за п. 7 ст. 40 КЗпП, з яким слід ознайомити відповідного працівника під підпис згідно з вимогами ч. 4 ст. 149 КЗпП. У разі відмови працівника від підпису про ознайомлення з наказом, слід також скласти відповідний акт.
Наостанок, роботодавець проводить з працівником остаточний розрахунок і видає йому копію наказу і належним чином оформлену трудову книжку.
По темі:
- Поновлення на роботі незаконно звільненого працівника
- Матеріальна відповідальність працівників: основні положення
- Що виплачують працівнику при звільненні
- Звільнення працівника за угодою сторін: особливості застосування
Потрібна допомога адвоката? Не затягуйте з вирішенням проблем – записуйтесь на консультацію за тел. 096-203-18-51. Інформація про вартість консультації та інших послуг
