Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених законодавством та договором.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Він відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб’єкт господарювання за порушення господарського зобов’язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов’язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, які знайшли своє формальне закріплення в ст. 216 Господарського кодексу України і згідно з якими:

1) потерпіла  сторона  має  право   на   відшкодування   збитків   незалежно   від   того,   чи   є застереження про це в договорі;

2) передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження в договорі;

3) сплата штрафних санкцій за порушення зобов’язання, а  також  відшкодування  збитків  не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов’язань в натурі;

4) у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції.

Господарський     кодекс     України      передбачає застосування      у     сфері господарювання таких видів господарських санкцій:

1) відшкодування збитків;

2) штрафні санкцій;

3) оперативно-господарські санкції.

     Відшкодування збитків

      У ГК України під збитками розуміються:

– витрати, зроблені уповноваженою стороною;

– втрата або пошкодження її майна;

– неодержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов’язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Цивільним кодексом України (далі – ЦК України) перших два види збитків визначено, як реальні збитки, останній вид – упущеною вигодою.

Крім того, окрім зазначених вище збитків статтею 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення включаються:

– вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

– додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб’єктам, вартість додаткових робіт, додатково виплачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов’язання другою стороною;

– неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов’язання другою стороною;

– компенсація моральної шкоди.

Штрафні санкції

Зазначення в договорі тих чи інших штрафних санкцій, їх розміру слугує надійним інструментом уникнення від невиконання або неналежного виконання стороною покладеного на нього зобов’язання. Сторони керуючись прогалинами у законодавстві, нечіткістю формулювання норм статей та не зовсім вдалим формулюванням визначень в Законі, ну й врешті-решт диспозитивністю господарського законодавства прописують розмір, порядок застосування штрафних санкцій на власний розсуд. Розглянемо детальніше штрафні санкції, які визначені в ГК України.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України).

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3. ст. 549 ЦК України).

Сторони можуть встановити будь-який розмір штрафних санкцій, окрім тих договорів, де за порушення певного зобов’язання розмір передбачено в законі.

Пеня відповідно до ст. 3 Закону № 543/96 не може бути більша, ніж подвійна облікова ставка НБУ.

Чинне законодавство допускає можливість одночасного стягнення з учасника господарських відносин, що порушив господарське зобов’язання за договором, штрафу та пені.

Оперативно-господарські санкції

У договорі сторони можуть закріпити такі види оперативно-господарських санкцій, як

• одностороння відмова від виконання свого зобов’язання управненою стороною, із звільненням її від відповідальності за це – у разі порушення зобов’язання боржником;
• відмова від оплати за зобов’язання, яке виконано неналежним чином або достроково виконано боржником без згоди другої сторони;
• відстрочення відвантаження продукції чи виконання робіт внаслідок прострочення виставлення акредитива платником, припинення видачі банківських позичок тощо;
• відмова управненої сторони зобов’язання від прийняття подальшого виконання зобов’язання, порушеного другою стороною, або повернення в односторонньому порядку виконаного кредитором за зобов’язанням (списання з рахунка божника в безакцептному порядку коштів, сплачених за неякісну продукцію, тощо);
• встановлення в односторонньому порядку на майбутнє додаткових гарантій належного виконання зобов’язань стороною, яка порушила зобов’язання: зміна порядку оплати продукції (робіт, послуг), переведення платника на попередню оплату продукції (робіт, послуг) або на оплату після перевірки їх якості тощо;
•  відмова від встановлення на майбутнє господарських відносин із стороною, яка порушує зобов’язання.
• В договорі можуть бути зазначені і інші види оперативно-господарських санкцій.

Господарський кодекс виключає можливість застосування заходів оперативного впливу на правопорушника передбачених законом, але не вказаних в договорі.

Варто врахувати, що посилання сторони на форс-мажор як на підставу звільнення від відповідальності, навіть за умови підтвердження його відповідним сертифікатом уповноваженого органу, не має наперед визначеної сили та в кожному випадку при зверненні сторін до суду підлягає доказуванню у загальному порядку, буде розглядатися відповідним судом (арбітражем) у сукупності з іншими обставинами та доказами. Посилаючись на форс-мажор як на підставу для звільнення від відповідальності, зацікавленій стороні обов’язково потрібно довести, як саме проявився форс-мажор у конкретному зобов’язанні. Одного лише абстрактного посилання на наявність форс-мажору буде однозначно недостатньо.

 

Потрібна допомога адвоката? Не затягуйте з вирішенням проблеми – записуйтесь на консультацію за тел. – 096-203-18-51. Інформація про вартість консультації та інших послуг

Читайте більше про укладення, зміну, розірвання договорів тут